Мартін Бубер

У 1957 році – твір «Ілля»  був написаний у 1956 році – в Єрусалимі відбулася ідеологічна конференція під назвою «Місія Ізраїлю та Сіон». Вона була наче точним сучасним поверненням розмови Іллі з королем Ахабом в опері Дораті «Пророк», між Бубером та президентом держави  Бен-Гуріоном. Те, що Бубер сказав Бен-Гуріону, прочитується  сьогодні, як реінкарнація класичної опозиції між королем та пророком у стародавньому Ізраїлі: не можна сприймати пророків незалежно від їх місії, яку вони скеровували тим, хто тримає у своїх руках владу, а саме, з завданням нагадати їм про їхні обов’язки перед державою, перед Богом. Зрештою, Бог довірив їм ці обов’язки лише за деяких умов та застережень… Починаючи з часу своєї імміграції до Палестини у 1938 році, Бубер працював дуже активно на користь взаєморозуміння між євреями та арабами. З моменту заснування Держави Ізраїль арабське питання фактично виявилося для Бубера пробним каменем для цінностей іудаїзму. Побожний сіонізм Бубера сильно протистоїть так званій „офіційній“ реальній політиці (або власне політиці „насильства“, як називав її Бубер), яка ігнорувала присутність арабів у Палестині. Одностороння підтримка арабського питання зробила Бубера дуже підозрілим у власній країні. Оцінки, для яких знання Бубером івриту спочатку були недостатніми, щоб його правильно зрозуміли,  стали все-таки пізніше вже досить хорошими і достатніми для того, щоб висловлюватися вже не „незрозуміло“,  і набути поширення.  Бубера називали в Ізраїлі „необраним“ послом, оскільки він зробив реалізацію  справи сіоністів залежною від згоди арабів.

Визнання внутрішньої дуальності і необхідності приймати рішення – у своєрідному об’єднанні душі – психологічно ділить народ на два табори: один хоче прийняти рішення: для нього не існує умов, бо він відданий своїм цілям. Інший відданий ›laissez-faire‹ та є носієм нерішучості. Їх мета – це переоцінка самого себе і корисливий інтерес – або, мовою Біблії, тут йдеться або про людей, які служать Богові, або про послідовників Баала. Однак, ми не повинні забувати про те, що останні в жодному разі не обирають Баала і не виступають проти Бога, але вони, як про це проголошує Ілля, коливаються «між гілками вперед-назад». Тобто вони не роблять вибір, щоб поклонятися Баалу, вони руйнують його. Іншими словами: не приймається рішення «мати» (Баал – це «господар», який проповідує поняття «мати») проти  «бути», а вони поглинуті поняттям «мати» …  Гітлер, Баал сучасності, був прикладом людини, з якою діалог вже був неможливий. Ілля говорить народу про свій власний діалог з Богом у певний історичний момент. Він не відносить себе до жодної найвищої божественної інстанції, яка використовує його, як інструмент, а діє від імені свого внутрішнього голосу. За це Бог нагороджує праведних спасенням.

Протягом свого життя Бубер не хотів бути ніким іншим, як лише оповідачем історій, який відверто, без прикрашування,  відтворює прості події, описує не що інше, як життя людей і те, що відбувається між ними. Театр був для Бубера «втіленням діалогу» – напруженим сприйняттям між людьми, між розумінням і нерозумінням у конкретній ситуації.

Антал Дораті

Він мав глибоку неприязнь до дико жестикулюючих «зірок» за пультом: „Диригування – це ментальне зусилля, фізичне напруження повинно бути якомога меншим“. Саме так він і працював. За пульт він завжди ставав максимально підготовленим, його рухи були найточнішими і без жодних перебільшень.

Створення музичних творів для Дораті не було додатковою діяльністю. Каталог його творів включає понад 40 творів усіх жанрів. Одним з його найважливіших і найзріліших творів, безперечно, була його єдина опера «Пророк» за твором Мартіна Бубера «Ілля», яка донині не була ні почута, ні втілена в постановці
Будучи відвідувачем замку Ельмау в Баварії, Дораті дізнався від його директора Йоганнеса Мюллера про великого єврейського філософа, ім’я якого Мюллер, однак, навмисно уникав через конкуренцію з самим собою та власними лекціями з питань світогляду. Обидва мислителі були друзями, але Дораті ніколи не контактував особисто з Бубером.

Дораті, як прославлений громадянин світу, у своїй опері за твором Мартіна Бубера, є ідеальним інтерпретатором, який має, як композитор, своїх прихильників, і які на даний час можуть покластися на відомих потужних  музикантів, таких як Андраш Шифф чи Хайнц Холлігер.